Surgical treatment of patients with extra-articular fractures of the distal humerus

У статті розглядаються позасуглобові переломи дистального відділу плечової кістки згідно з класифікацією АО/ASIF, до яких залежно від площини зламу та характеру зміщення уламків відносять типи 12А–С. Мета: вивчити особливості переломів в нижній третині і провести порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування. Матеріали методи. Під наглядом перебували 127 пацієнтів із позасуглобовими дистальними переломами кістки. Для ретроспективного аналізу пацієнти були розподілені на групу порівняння (92 особи), якій був виконаний традиційний накістковий остеосинтез, дослідження (35 осіб), застосовували розроблений нами пристрій зовнішньої фіксації стрижневого типу. Найближчі віддалені функціональні результати вивчені використанням шкали MEPS. Результати. Проаналізовані різні показники, встановлені для порівняння, лікування 101 пацієнта (група порівняння— 68 осіб, група — 33 особи). Більшість значень цих показників цілком порівнянними за віком, статтю, термінами госпіталізації, тривалістю операцій тощо, але виявлені відмінності все ж таки не досягали рівня статистичної вірогідності (p > 0,05). Оцінка клінічного застосування запропонованого пристрою показала порівнянне накістковим остеосинтезом відновлення анатомії досягнення кінцевого результату Однак число ускладнень видом загальною кількістю було вірогідно < 0,001) вищим у 4,5 раза групі де їх частку припадала найбільша кількість випадків нейропатій (16,18 %), незрощень (8,82 конт-рактур ліктьового суглоба (8,82%) гетеротопічної осифікації (4,42 %). Підсумкові значення шкалою MEPS серед обстежених хворих становили 84,9 ± 10,2 бала, 92,6 3,7 бала. При цьому сумарна оцінка позитивних після накісткового остеосинтезу становила 66,18 %, черезкісткового остеосинтезу— 81,82 %. Висновки. Аналіз отриманих даних дозволяє рекомендувати спосіб малоінвазивного стрижневим пристроєм керованої як метод вибору більш широкого використання при лікуванні рівні нижньої третини.